Чтиво - Терминатор 3.

Термiнатор-3(C) Радiй Радутний, 2:461/99. __________________________________________   Фiльм  скiнчився - згасли очi розчавле-ного пресом робота-вбивцi,засланого з май-бутнього столiття; зашито до чорного мiшкаДжона Рiза - рятiвника Сари Коннор (матерiмайбутнього  вождя всього  людства в боро-тьбi проти роботiв); сфотографовано Сару вавтомобiлi - ця  фотокартка  через пiвсто-лiття  й потрапить  до Рiза... Раптом спа-лахнуло свiтло, й потiк людей, серед якогопереважали  пiдлiтки  та закоханi парочки,ринув через вузький прохiд до виходу.   А надворi  був вечiр, парк глушив гамiрвеликого  мiста, лiхтарi  не горiли й лишезорi  лукаво  проглядали  через   суцiльнесплетiння листя над головою. - Як тобi фiльм? - запитав хлопець.
 - Сподобався?
   Замiсть вiдповiдi  дiвчина  ще  мiцнiше
притулилася до нього.
 - Сподобався, - сказала вона  по паузi. -
Але...
 - Що?
 - Але занадто страшний. Стiльки кровi...
 -  Гм... - посмiхнувся ii супутник. - Чим
страшнiше - тим цiкавiше. Хiба не так?
 - I завжди так? - лукаво  запитала дiвчи-
на.
 - Тобто ?
 - А з дiвчатами теж так? Чим  страшнiша -
тим цiкавiша? Ну в тебе й смак!
 - Все правильно! - вiдповiв хлопець шпич-
кою на шпичку.
 - Ось, наприклад, оця особа, що вчепилася
менi в руку...
 - А, так ?.. - удавано пирхнула "особа".-
Ну, по-перше, я не  така вже  й  страшна -
сам годину тому казав, що гарна. А,по-дру-
ге, ще невiдомо,хто за кого вчепився! Ось!
   Вона зi смiхом  випорснула  з-пiд  руки
хлопця, що цiлком мирно влаштувалась на ii
талii i, раз по раз  оглядаючись,  побiгла
вперед, сподiваючись, що хлопець ii наздо-
жене.
   Але той, очевидно, знав кращий спосiб.
 - А там попереду болото !  -  гукнув  вiн
навздогiн. - Й гадюки водяться!
   До найближчого болiтця  було  не  менше
трьох кiлометрiв, до найближчоi  гадюки  й
того бiльше, але дiвчина зреагувала прави-
льно - вдавано вереснувши, кинулась на шию
супутника.
 - Ой, страшно !
 -  А менi, думаеш, не страшно? - у тон iй
вiдповiв хлопець, вправно ii  пiдхоплюючи.
 - Може кинути оцей вантаж та й утекти?
 - Ось я тобi кину ! - насварилась тонень-
ким пальчиком дiвчина.- Сам  налякав - сам
i неси.
   Хлопець клацнув зубами,  пальчик  миттю
сховався.
 -  А,  то  ти  ще  й кусаешся? Ну все, не
злiзу до самого дому. Донесеш?
 - А куди я дiнусь ? - засмiявся  хлопець.
- Не кидати  ж,  справдi,  таку  гарненьку
штучку посеред парку. Вкрадуть же миттю!
  Алея була темна, довга й пуста, тихо ше-
лестiло листя, десь неподалiк вже починали
нiчний концерт цвiркуни та цикади, а  бiля
потемнiлоi вiд часу вкопаноi в землю лаво-
чки вилiзла й рипiла на все горло здорове-
нна ропуха.
 -  Ти  не  втомився ? - дiвчина погладила
свого носiя по жорсткому волоссi. -  Давай
посидимо.
   Хлопець сiв, дiвчина опинилися в  нього
на колiнах.
 - У-у-у, навiть не захекався! -  протягла
вона.  -  Навiть  серце  як  билось, так i
б'еться !
   Ii супутник лише посмiхнувся.
 - Ти сам як той Термiнатор! - прошепотiла
дiвчина, обнiмаючи його плечi.
 - Мабуть, i справдi, донiс бидо  самого
дому.  А...
   Що вона хотiла сказати далi, так i  за-
лишилось невiдомим, оскiльки...
   А втiм, чи треба пояснювати, яким чином
можна на пiвсловi затулити  вуста дiвчинi,
що сидить на колiнах, та ще й так, щоб во-
на залишилась задоволеною? Кому як, а менi
вiдомий лише один засiб.
 - Нi, нi, не треба далi!..  -зашепотiла
вона, коли одночасно з черговим поцiлунком
вiдчула чиюсь руку  пiд сорочкою. Рука зу-
пинилась.
 - Не ображайся, - додала дiвчина.
 - Просто ми ще так мало знайомi...  Краще
розкажи щось цiкаве.
 -  Що  ж тобi розказати? - посмiхнувся ii
супутник. - Хочеш  взнати,  щодiялось  з
Сарою Коннор далi?
 - Далi? - здивувалась дiвчина. -  А  хiба
це ще не все ?
 - Ну що ти! Все  тiльки  почнаеться.  Ось
послухай.

   ...Пiсля першоi невдачi машини - тi са-
мi машини, що  захопили владу над свiтом -
опинились пеpед загpозою повного знищення.
Люди пiд проводом  Джона Коннора, того са-
мого Джона Коннора,мати якого не пощастило
знищити  роботам, захопили майже всi стра-
тегiчнi  позициii,  бази, енергостанцii та
заводи.  Роботiв залишилось мало, дуже ма-
ло.
   I тодi назад, в минуле, було заслано ще
одноговбивцю.  Цей  кiборг  складався  з
рiдкого металу, вiн  був  здатен  прийняти
яку завгодно форму, мiг iмiтувати будь-яку
людину чи рiч, мiг розтектись шаром в одну
молекулу по пiдлозi й пройти  крiзь  густi
грати. Вiн  мусив будь-якими засобами, на-
вiть цiною своеi загибелi знищити в зарод-
ку загрозу - знищи Джона Коннора.
   Але Коннор - на той час вiн був практи-
чно головнокомандуючим всiма збройними си-
лами людей - передбачивши це, послав у ми-
нуле iншого кiборга - захисника...
   Вiн розповiдав дiвчинi про сутичку двох
досконалих творiнь машинного  розуму,  про
вiдчайдушну спробу Сари Коннор змiнити ма-
йбуте,  вбивши  майбутнього  творця  новоi
кiбернетичноi  технологii,  про  дивовижну
здатнiсть  рiдкометалiчного робота вiднов-
люватись пiсля автоматноi черги, рiки  на-
палмового полум'я  та  крижаноi  купелi  з
рiдкого азоту.
 - Але, - оповiдач трохи  презирливо пирх-
нув. - Жанр е жанр, i кiнець мае бути щас-
ливим. Новий термiнатор загинув - загинув,
розплавився i розчинився в розпеченiй пащi
ливарноi печi...
   Туди  ж вiдправили й робота-захисника -
вiн теж являв небезпеку для майбутнього.
 - Яку? - не зрозумiла дiвчина. - Чим  вiн
загрожував ?
 - Самим своiм iснуванням.  Адже, вивчивши
його конструкцiю, люди змогли  б  створити
машинний  розум, що й  привело б до катас-
трофи.  I  створити,  до  того ж, рокiв на
двадцять ранiше...
 - I що ж далi? Люди перемогли?
 - Звичайно. Справедливiсть стала ен задо-
сць...
 -  Тобто? - не зрозумiла дiвчина. - Що це
означае?
   Хлопець посмiхнувся.
 - Це давня iсторiя.  В тридцятих роках  в
Польщi був  один кат - один на всю краiну.
От його й возили скрiзь - скрiзь,  де  по-
трiбнi були  його послуги.  А пiсля кожно-
го... гм... пiсля  кожного  робочого  акту
цей шановний добродiй  викидавсвоi  бiлi
рукавички з словами: "Справедливiсть стала
ен задосць", тобто "Справедливсть перемог-
ла".
   Але й на цьому iсторiя  з  Термiнатором
не скiнчилась...
 - Он як? А що ж далi?
 - Слухай.
   ...Машинний лад, вже агонiзуючи,  зумiв
створити  Всесвiтнiй Розум  -  найновiший,
найдосконалiший  електронно-оптичний  ком-
п'ютер.I вiн знайшов вихiд. Не було нiяко-
го сенсу вбивати в дитинствi Джона Коннора
- це однаково не допомогло б. Замiсть цьо-
го з'явився б новий провiдник, а якби зни-
щили й того, то ще один, i ще...
   Всесвiтнiй Розум  вирiшив дiяти iнакше.
I в минуле полiтiв ще один кiборг.
 - Ну, цей, мабуть, теж не виконав завдан-
ня? Не вбив Сару чи Джона Коннор?
 - Нi,- посмiхнувся оповiдач. - Я  ж  ска-
зав,що вiн мусив дiяти хитрiше. Цей кiборг
не  мав  страхiтливоi  сили  Термiнатора -
першого й неймовiрноi здатностi перевтiлю-
ватись Термiнатора - другого.  Третiй  був
схожим на людину - максимально схожим...
 - Навiщо?
 - Вiн повинен був...
 - О-о-о-о! Дивiться, яка чудова парочка!
   Що вдiеш - лiсопарк однаково  полюбляли
й закоханi, й хулiгани. I нема нiчого див-
ного в тому,що вже через пару хвилин хлоп-
цевi довелось роздавати направо й налiво -
i, звичайно, отримувати справа та злiва, -
удари руками, ногами й навiть головою.
   Нападникiв було трое, тож, на жаль, от-
римувати  доводилось приблизно в два з по-
ловиною рази бiльше, а та  половина не до-
ходила за адресою лише тому, що то одному,
то другому з тiеi трiйки час  вiд часу до-
водилось вiдкидати  вбiк  дiвчину - щоб не
плуталась пiд ногами.
   Але на цей  раз  доля  виявилась  бiльш
прихильною  до закоханих  -  вiд  влучного
"його-керi" в горло один з нападникiв при-
наймнi на  хвилину вийшов  з  ладу, другий
отримав невiдомо якоi назви  удар  кулаком
пiд око,а третiй, спiткнувшись об хрипучо-
го на  землi першого,  цiлком  випадково -
принаймнi  такий це  мало  вигляд  збоку -
зiткнувся носом з черевиком хлопця, а хви-
лину,  потрiбну  iм  для  поверненнядо
бiльш-менш боездатного стану, наша парочка
використала  цiлком слушно, дременувши, не
розбираючи  дороги, до найближчоi  людяноi
вулицi.
   I звичайно, дiвчина, яку хлопець провiв
до самого дому, не могла не  запропонувати
йому зайти, щоб хоча  б вмитися, а, можли-
во, й випити чашку чаю, а хлопець  не  був
би хлопцем, щоб з цього не скористатися...
   Вже пiсля всього, коли заснула стомлена
першим  в  своему  життi коханням дiвчина,
коли заснуло цiле мiсто й Мiсяць, старода-
внiй,  холодний,  близький  i  недоступний
Мiсяць наблизився до зенiту,- хлопець вий-
шов на балкон й поглянув вгору.  Там  сяяв
холодний супутник Землi.
 - Справедливiсть  стала  ен  задосць... -
пробурмотiв вiн.
   Дiафрагми його  електронно-оптичних ре-
цепторiв, чудово замаскованi  пiд  людськi
очi,  миттю  звузились, реагуючи навiть на
слабке блiдо-зелене сяйво.
   "Справедливiсть  стала ен задосць"... -
промовив  вiн у радiодiапазонi, сповiщаючи
базу на  Мiсяцi про завершення останнього,
вирiшального етапу операцii.
   "ОК!" - долинула  вiдповiдьчерез  три
секунди, неймовiрно великий  промiжок часу
для досконалого комп'ютера Термiнатора. За
час, поки радiсигнал  долав  вiдстань  мiж
Землею та ii супутником, робот встиг обчи-
слити стратегiю своеi поведiнки на майбут-
нiй тиждень, врахувавши  абсолютно  все  -
навiть краплю дощу розмiром  0.25367 мiлi-
метрiв, що мала  втрапити через три доби в
око  матерi майбутнього вождя людей - вож-
дя-зрадника, вождя-марiонетку, на яку  вiн
перетвориться,почувши кодову фразу. Термi-
натор встиг  навiть  позгадувати  минуле -
вiн навiть посмiхнувся, пригадавши, як до-
вго,цiлих 0.05694 секунди, Всесвiтнй Розум
аналiзував  доцiльнiсть влаштуваня бази на
Мiсяцi й пiдтримування зв'язку з нею, вра-
ховуючи, з одного боку, небезпеку пеленгу-
вання й, з iншого,  -  повну  нелогiчнiсть
поведiнки людства, сообливо  жiночоi  його
половини.  Навiть вiн, Всесвiтнй Розум, ще
п'ять годин тому не змiг  би  передбачити,
що сьогоднi вночi дiвчина  прийме  в  свое
лоно майбутнього слугу машинного розуму.
   А  Термiнатор  тепер мусив оберiгати ii
вiд найменшоi  небезпеки, всi  шiстнадцять
рокiв три мiсяцi  сiмнадцять дiб шiсть го-
дин чотири хвилини - аж до спiльноi iхньоi
смертi в полум'i одного з  перших  ядерних
вибухiв - перших у цiй вiйнi.
 - Справедливiсть стала  ен задосць...- ще
раз промовив вiн кодову фразу. Так, найви-
ща справедливiсть для  людей полягае в то-
му,щоб, створивши новий розум - машинний -
зникнути,  звiльнити  для  нього  життевий
простiр.  А  найвища  справедливiсть   для
Термiнатора  - виконати завдання й загину-
ти, якщо це запрограмовано...
   Кiборг ще раз поглянув на Мiсяць, рiзко
обернувся   й  твердим  кроком  зайшов  до
кiмнати.
__________________________________________

Другие статьи номера: