Лесь Подерев'янський — Пьеса «Пиздець»

12 марта 1999

Некоторые пояснения к тексту для незнающих украинский язык (или неразобравшихся с первого раза 8-) :

j = йи'
е = э \
е = е -\-(когда как догадайтесь сами;)
и = ы
i = и
' = ъ (= ь,очень редко;)

Лесь Подерев'янський

Пьеса

Пиздець.

Присвячуеться творчiм спiлкам.

Дiйовi особи:

Магарич — митець;
Омелян Косопизд — митець;
Харiтон Юпищенко — митець;
Назар Сiвуха — митець;
Альфред Золупенко — митець;
Люда — вагонна провiдниця, котру всi више згаданнi митцi ебуть iнодi по черзi, а iнодi так;
Гаврюша Обез'янов — iнжинер;
Степан Срака — главний iнжинер;
Шльома Гомельськiй — науковець;
Роже Гарадiй — французькiй буржуазний нацiоналiст;
пророк Самуiл — старий жид.

Дiя перша.

На сценi стоiть товарний вагон, на дверях вагона надпис: E равно ем це квадрат.

Трохи нище написано: нiщо нiкуда не зникае i звiдкiля не береться. Пiдпис — Ломоносов.

Ще нище написана непристойна пахабень. Дверi старанно закритi i прикрученi дротом. Iз-за дверей чути приглушенi голоси.

Перший голос:
— I от уявiть собi: цей мудило уходить i ви залишаетесь з ней у двох, а у вас в руках немае нiчого, крiм старого дерев'яного корита.

Другий голос:
— С цього мисця, будь ласка, з подробицями, Альфред Юхiмовiч.

Перший голос:
— Перш за все ви сците в корито...

Третiй голос:
— Воно ж диряве, Альфред Юхiмовiч.

Четвертий голос:
— Замовч, не пiзди i слухай шо розумна людина каже!

Голос Альфреда Юхiмовiча:
— Повторяю ще один раз для тугодумiв: ви сците в корито, шановний, а потiм ставите jj туди обома ногами...

Другий голос (хрiпко):
— Шо, одетую?

Голос Альфреда Юхiмовiча:
— Звичайно нi, пан Сiвуха, голiсiньку!

Третiй голос:
— Тю, навiщо таку хуйню робить, та пiдiйшов с заду, та засунув!

Четвертий голос:
— От ти, Косопизд репаний, замiсть багато пiздить учився у старших людей!!

Третiй голос:
— Та я jбу.

Голос Альфреда Юхiмовiча:
— Спецiальне пояснення для дiтей прiроди: моча актевiзiруеть ерогеннi зони у женьщiни на п'ятах.

Голос Косопизда:
— Тю, яка ще зона, блядь, когда она менi i так кожну нiчь сниться.

Четвертий голос:
— Та не пиздi, дай послухать.

Голос Альфеда Юхiмовiча:
— Завтрак, на хуй.

Голос Назара Сiвухi:
— Я вас прошу, не отвлекайтесь, шановний! Альфред Юхiмовiч.

Голос Альфреда Юхiмовiча:
— Я акцентiрую ваше внiманiе, господа. Женщiна при цьому приходить в состоянiе статтевого збудження.

Голос Назара Сiвухi:
— Як ви сказали, Альфред Юхiмовiч, повторiте?

Альфред Юхiмовiч:
— Статтевого збудження, пiзда очката. I саме в цю мить, господа, ви вказiвним i без'iмяннимi пальцями намацюете у неj подколенну ямку i починаете jj лизати, весь час пiднiимаючись язиком все вище, вище i вище...

П'ятий голос:
— I так до самоj сраки, га-га-га-га...

В вагонi раздается тваринний регiт.

Голос Альфреда Юхiмовiча:
— Саме в цю хвилину, моj друзi, до вас приходить довгожданна ерекцiя...

Голос Назара Сiвухi:
— А як що не приходить, Альфред Юхiмовiч, тода що робить?

Голос Омеляна Косопизда:
— Тодi надо воду злiвать!

Входить Люда, вдягнута вагонною провiдницею. В руках у Люди пiднос з jжою. Вона розкручуе дрiб на дверях, вiдчиняе jх i зникае в темной пащi товарного вагону.

Голос Омеляна Косопизда:
— Скiлькi тебя ждать можна, курва.

Голос Харiтона Юпищенкi:
— Знов макарони, блядь.

Голос Альфреда Юхiмовiча:
— А бацили, шо, нема?

Голос Назара Сiвухi:
— Та не чавкай ти, чучундра!

Голос Магарича — чавкання.

Де якiй час з вагону долинають тiльки чавкання, стукiт алюмiнiевих ложок, та реплiка Омеляна Косопизда: «Давай кампот, нахуй!»

Трохи з годом ми чуемо тихий голосок Назара Сiвухi:
— Люда, ти готовая?

I якесь таемниче шарудiння.

За декiлька хвилин, Люда виходить з товарного вагону, держачi акуратно складенi стойку i забрудненнi алюмiнiеви полумискi. Вона поправля зачiску, надiвае форменний берет i закручуе дверi на дрiб. С товарного вагону чути, як хтось сито ригнув i веселий регiт. З усього вiдно, шо його мешканцям живеться гарно i весело.

Входить Гаврюша Обез'янов i Степан Срака поглиблиннi в своj женявнi папки i розрахунки. Вонi зайобанi i закомплексованi.

Гаврюша Обез'янов:
— По нашим даним, як що будiвництво занаебнеться зараз, воно обов'язково наебнеться у наступному кварталi.

Степан Срака (налякано):
— I шо тада будет, Гаврюша?

Гаврюша Обез'янов (спльовуеть):
— Тюрьма, нахуй!

Голос Альфреда Юхiмовiча:
— Так от, друзi моj, если с женщiной правiльно обращаться, то вона уже становиться не женщiной, а сiмфонiей, етого, как его...

Голос Магарича:
— Брамса!

Голос Альфреда Юхiмовiча:
— Впiзду Брамса! Ото пiзданув, як в лужу перднув!

З вагону знов чути як хтось сито ригнув i голос Омеляна Косопизда:
— Макарони, блядь!

Степан Срака (пошепки):
— От де кайф ловлять!!

Гаврюша Обез'янов (до Люди):
— Хто там у тебе?

Люда:
— Митцi!

Гаврюша Обез'янов:
— Якi митцi?

Люда:
— Разнi: один з бородою, один бритий, ще два з вусами, один очкарiк, пацан ще.

Степан Срака:
— I шо вони роблять?

Люда:
— А, макарони jдять! У суботу та недiлю замiсть компота — кохфе. Горiлку по святам.

Гаврюша Обез'янов:
— А бацила?

Люда:
— Бацилу раньше давали, щас — нi.

Степан Срака (рiшуче):
— От все одно заjбiсь жизнь.
(До Люди):
— Вiдкривай, блядь!

Люда:
— А може не треба, вони битись будуть.

Степан Срака:
— Та, одiн хуй раз живем.

Степан Срака та Гаврюша Обез'янов штурмом беруть вагон, але негайно отримують пiзди i вiдкочуються назад.

Степан Срака:
— Пустить, друзi, ми бiльш не будемо!

Голос Магарича:
— Тобi я бачу мало пiзди получить? Ти ще хочеш, шоб тебе в сраку виебли? Закрой дверi!

Степан Срака:
— Хлопцi, ебiть куди хочете, тiкi пустить, парашу буду виносить, бля буду!

Голос Харiтона Юбищенки:
— А шо, можна пустить, хлопцi, воно, iнженери, як цуценята, скавучать, так весело робиться, а набридне — то придушим та й викiнем к хуям.

Альфред Золупенко:
— Правiльно, хлопцi, нехай лiзе.

Омелян Косопизд:
— Человек человеку друг, товариш i брат!

Гаврюша Обез'янов i Степан Срака залазять до товарного вагону i зникають в пiтьмi. Люда знов закривае дверi на дрiб.

Голос Магарича:
— А ти, курва, як ще кого-небудь пустиш, я тобi гланди через сраку вирву.

Люда уходить подзвенькуючи посудом.

Голос Альфреда Юхiмовiча:
— На чом ми зупинились, господа?

Назар Сiвуха:
— На сiмфонij Брамса.

Альфред Юхiмовiч:
— В пiзду Брамса. Ви пане Сiвуха краще слухайте уважно i завiтовуйте до цiтатника, бо ви нiхуя ще жизнi незнаете! От вчора пiсля вечерi вам звонiла якась лярва, мол так i так, кiдай усе i прjзджай ебати. Так шо ви зробили? Ви затрусилися, мов скаженний i давай у дверi гупати! Так добре, шо у мене шприць всегда на готвi! От ви, Косопиздь, от шо би зробили на мiстi пана Сiвухи?

Голос Косопизда:
— Та я б jj вбив!!!

Пан Срака (у захватi):
— Якi люди, Гаврюша, якi люди! А ми цiлу жизнь ебимось як кроти, як та мушка, ми лiтаем.

До вагона кiлькi хвилин тому пiдiйшов Шльома Гомельський, науковець i з цiкавiст'ю прислуховуеться до бесiди, яка плавно тече в свойому звичайному руслi.

Альфред Юхiмовiч:
— Або ви вiзмiть таку штуку, як танцi. Щас кожен мудак сам по собi танцюе: руками i ногами мохае, вспотiе весь, а в ногороду хiба що запалення легенiв схопить! Мiж тим, чоловiчий пiт то це насеровина. Тож замiсть руками махать — вiзмi платок, та зажмi його пiд пахвою i так танцюй, шоб добре потом просяк...

Голос Магарича:
— Ги-Ги, ото нехуйово.

Альфред Юхiмовiч:
— Як хорошо просякне, то зараз jm телцi мармизу витри i щетай дело в шляпi...

Голос Косопизда:
— Тю, а ця хуйня навiщо?

Альфред Юхiмовiч:
— Вона раз нюхе: jй пiздець! Вiд ерогенних зон носа iмпульс iде до статевого центру збудження, тiкi i работи, що до кущiв дотягти...

По очкастому i веснянкуватому обличчу Шльоми обильно текут сльози i слюнi.

Шльома Гомельський (крiзь сльози щастя):
— Хлопцi, пустить.

Голос Альфреда Юхiмовiча:
— Iди в лаборатотiю, жидок, тут своjх вже дохуя.

Шльома Гомельський (вражений такою проникливостью):
— Звiдкi ви знаете, дядя?

Альфред Юхiмовiч:
— Я знаю, бо я жизнь прожив. Пiздуй, тобi кандiдатську ебошить надо.

Шльома (всхлiпуе):
— Ебав я ту кандiдатську...

Альфред Юхiмовiч:
— Ти шо, пiзда, не хочеш 150 карбовнцiв получать? Нi, ви бачили таке? Совсем оборзел пацан!

Шльома плаче, його ридання гнетуче дiе на сiдячих в вагонi. Вони злобiсно мовчать.

Омелян Косопизд (жорстоко):
— Нiчого, нехай поплаче, потiм пiде, собi обрiзанiе зробить, мацою зажре i буде банкувать.

Альфред Юхiмовiч:
— Ти не гуманiст, Омелян.

Магарич:
— А шо, може вiзмем жидка?

Харiтон Юбищенко:
— Та, менi шо, нехай лiзе.

Косопизд:
— Пайка зменшиться.

Назар Сiвуха:
— Ха, жиди тут такi хiтросракi, заждiть, вони не тiльки шо макарони, вони i сайри дiстануть.

Альфред Юхiмовiч:
— От сайра хай вас не ебе, пан Сiвуха. Вам jj все одно не jсти.
(До Шльоми):
— Давай, жидок, разкручуй дрота i йди сюди. Ми тобi посвященiе в miтцi зробимо.

Шльома вiдкручуе дрота i залазить до вагона, де його вiд разу ж починають пiздити любителi цiеj справи: Магарич, Омелян Косопизд i Харiтон Юбищенко.

Гаврюша Обез'янов:
— Надо дверь якось закрутить, бо це ж не багадельня, вони все лiзуть i лiзуть.

Альфред Юхiмовiч:
— Та нехай Люда обiд принесе, та i закрутить.

Входить Роже Гарадiй, французький буржуазний нацiоналiст. Вiн у шикарному фланелевому костюмi з гарним капелюхом на голови. Роже Гарадiй стука по вагону:
— Вилазь хлопцi, свобода прийшла.

В вагонi мовчать.

Роже Гарадiй:
— Хорош хнюпитись, на волi хорошо: пташки, жито, квiточки, дiвчата, шо хочеш, те i малюй, всiх куди хочеш, туди i посилай.

Степан Срака (пошепки):
— Явна провокацiя, хлопцi, ми вилiземо, а вiн хвисть i сам залiзе, та й буде макарони один за всiх наябувать.

Альфред Юхiмовiч (до Роже Гарадiй):
— А бацилу даватимуть?

Роже Гарадiй:
— Не, бацила тiльки в бога i в начальства.

Магарич:
— Ну то iди к хуям звiдси.

Омелян Косопизд:
— Нас агiтiровать нахуй, ми самi кого хош з'агiтiруем.

З вагона вилiта каменюка i збивае з Роже Гарадiй копилюх. Роже Гарадiй палохливо тiкае. Входить якiсь дiдуган з довгим фейсом, одягненний в вапсердак, поверх вапсердака в дiдугана яскрава кацавейка залiзничних робiтникiв. В руках у нього кувалда i лом.

Голос Магарича:
— Дiду, закрути дрота.

Дiд мовчки закручуе вагона на дрiб i починае кувалдою методiчно вибивати утюгi, завдяки котрим вагон стоjть на мiстi.

Голос Харiтона Юбищенкi:
— Хм... Дедушка пацаватий, i ото йому надо отак ебошить?

Магарич:
— Амбальний дiдусь, мабудь i хуй ще стоjть. Стоjть хуй, дiду?

Дiд (продовжуе работу):
— Стоjть, синку. Дай i тобi боже, шоб у тебе так стояло.

Омелян Косопизд:
— Ого, нiхуя собi, дедушка барзеет. А як звать тебя?

Дiд (продовжуе работу):
— Як звать? А Самуiлом.

Харiтон Юбищенко:
— Тоже жид значить. Жидiв развелось... Я ебу.

Самуiл продовжуе работу (спокiйно):
— Да, багато жидiв.

Омелян Косопизд:
— У нас тут тоже есть.

Назар Сiвуха:
— Гi, Самуiл. Може ти пророк Самуiл?

Самуiл просто:
— Да, я пророк Самуiл.

Альфред Юхiмовiч:
— Ха-ха, ото пророкi шо з нами буде.

Пророк Самуiл:
— А шо буде, нiчого не буде, пiздец буде.

С цими словамi Самуiл вибивае останнiй утюг, вагон зриваеться з мiсця i швидко зникае з очей. Входить Люда, в руках у неj поломиски з макаронами i кампотом. Люда завмирае на мiсцi:
— А де ж вагон, де хлопцi.

Пророк Самуiл:
— Где, где, в пiзде. Смотреть надо.

В цю ж мить з того боку куди уjхав вагон роздаеться страшний вибух, Люда раняе поломиски.
Пророк Самуiл:
— Какая ви нервная, я jбу.

ЗАВIСА.

В следующем номере:

Лесь Подерев'янськiй.
Пьеса для школьного театра «ЦIКАВI ДОСЛIДИ»