ЛЕСЬ ПОДЕРЕВ'ЯНСЬКИЙ
П'єса
Остановись мгновєньє, ти прєкрасно.
Дiйовi особи:
- Iван Опанасович Харченко — лiтєратурознавець;
- Гриць Якович Вареник — тоже лiтературознавець;
- Чорт — транссендентна сила в виглядi рогатого упиздня в ватнiку, ватних штанях i кiрзових чоботах;
- Хуна — особа жiночої статi;
- Сало — їжа Iвана Опанасовича i Гриця Яковича. Заповнює простiр мiж шкiрою та м'ясом свинi. На вигляд — бiла, на смак — жирна речовина;
- Портвейн — напiй, котрий Iван Опанасович i Гриць Якович п'ють вранцi, вдень i ввечерi, а також вночi.
Дiя перша
Кiмната в общазi, в котрiй живуть аспiранти: Iван Опанасович, Гриць Якович i сало. В кiмнатi двi кроватi, двi тумбочки i стiл. За столом сидить Iван Опанасович i їсть сало. На кроватi лежить Гриць Якович Вареник в станi алкогольного токсикозу, загорнутий з головою у ковдру.
Iван Опанасович:
— Щось випити хочеться, блядь, де ж взять грощi? (до Гриця): Гриць, в тебе грощi є?
Гриць:
— Єсть.
Iван Опанасович:
— Дай менi три карбованцi, я завтра утром тобi вiддам.
Гриць мовчить.
Iван Опанасович:
— Чого мовчиш? Грощi є?
Гриць:
— Єсть.
Iван Опанасович:
— Дай менi три карбованцi, я завтра утром тобi вiддам.
Гриць мовчить.
Iван Опанасович:
— Чого мовчиш? Грощi є?
Гриць:
— Єсть.
Iван Опанасович:
— Дай менi три карбованцi, я завтра утром тобi вiддам, чого мовчишь?
Гриць:
— Та жалко.
Деякий час обидва мовчать.
Iван Опанасович:
— Блядь, придумав! Щас гуморестку запиздячу.
Iван Опанасович кладе сало, сiдає до машинки i пиздить її по клавiшах:
— Такий гумор щас пиздану, шо вони повсикаються усi. (до Гриця): Ти «Перець» читав?
Гриць:
— Нi.
Iван:
— Очень даже напрасно. Там такi хохми єсть, всатися можна. Там i моє теж єсть.
Продовжує пиздить по клавiшам, потiм видера бумагу i комкає її:
— Ну її к хуям, кращє вiдповiдання про колгосп напишу, блядь, в «Молоду Гвардiю». (до Гриця): Ти читав «Молоду Гвардiю»?
Гриць:
— Нi.
Iван:
— Напрасно, там тоже хорошиє хохми єсть.
Iван Опанасович пиздячить по клавiшам.
Гриць Якович (меланхолiйно):
— Я сьогоднi з Хуною условився, щас прийти должна.
Iван Опанасович продовжує пиздить машинку по клавiшам, потiм iмпульсивно видера бумагу з машинки i зникає в сартирi. Входить Хуна.
Хуна:
— Я не опоздала?
З сартиру чути огiдливе пердiння. Хуна робить вигляд, нiби нiчого не чула:
— Ви тут сидитє, а на дворi такая погодка стоїть...
З сортиру чути огiдливе пердiння. Хуна робить вигляд, нiби нiчого не чує:
— Я прямо нє знаю, что ето вєсна со мною дєлаєт...
Гриць Якович тупо мовчить. З сортиру чути якесь шарудiння, трохи згодом з'являється Iван Опанасович, застьобуючи штани. Вiн розпарений и страшний.
Хуна:
— Iзвiнiтє, можна мiнє?
Iван Опанасович:
— Ха, мерсi.
Хуна спокусливо посмiхаючись зникає в сартирi. Iван Опанасович у роздумi чуха собi живiт.
Iван:
— Я в армiї так наїбався, Гриша, їбать мої вiники...
З сартиру чути страшний крик. Хуна з перекошеним ротом вибiгає, сбиває з нiг Чорта, який щойно заходить в дверi, i зникає в недрах гуртожитка.
Iван Опанасович:
— Блядь, шо вона злякалась? Гiвна не бачила?
Чорт загляда до сартиру, крутить хвостом i клаца язиком:
— Ну ти i срешь, Ваня!!!
Iван:
— А хулi тут такого? Ну посрав...
Чорт:
— Ну, розсказуй, як живешь? Як жiнка?
Iван Опанасович:
— Та пiшла вона на хуй.
Чорт (спiвчутливо):
— Шо такоє, Ваня?
Iван Опанасович:
— Та вже мiсяць менструацiї не було, мабуть забєремєнєла.
Чорт:
— Так радуваться надо, Ваня.
Iван:
— А хулi радуваться? Я її три года їбав, як врага народа, i вона не беременела. Я не люблю ото на простиню спускати чи на живiт.
Чорт:
— Шо таке, Ваня?
Iван:
— В неї матка не держить. А забеременела, сука, коли я сам в Київi, а вона у Лохвицi.
Обидва мовчать. Чорт у роздумi крутить хвостом.
Iван Опанасович:
— Я не за те. Мнє iнтєрєсно, хто її виїбав? Вона ж в тричi за мене ширше, ще i окуляри носить! Iнтєлєгєнтка, блядь. В Лохвицях — заврайоно.
Обидва мовчать.
Чорт (спокусливо):
— На блядки пiдем сьогоднi?
Iван:
— Та шо я, пацан? Я в армiї так наїбався, шо противно згадувать. Я вобще ото їбаться не понiмаю. Ну шо тут такого: штрикаєшь, штрикаєшь... А спроси — на хуя? Я б краще вина ото б випив...
Чорт:
— Давай стакани.
Чорт винiма з ватнiка кiлька пляшок портвейну. Гриць Якович, який до того лежав смiрно, як небiжчик, починає нервово перекидатися на простирадлi, бо гадає, шо про нього забули. Чорт розлiває, Iван Опанасович рiже сало.
Чорт:
— А шо ж ти, Ваню, далi робитимешь?
Iван:
— А шо? Щас дiсертацiю напиздячу i в Броварах дом куплю за 20 000. Я ото квартири тi блядськi не понiмаю, ну шо тут такого: меблю купують, позвуть у гостi i сидять i цiлий день пиздять, а жiнка собi пизду чуха.
Гриць Якович:
— А що ж робить?
Iван:
— Я люблю, шоб у мене хозяйство було, кабан, да то да сьо... Вона, курва, звикла там у районо пиздiти, а кабана годувать надо!
Сатана продовжує спокушать:
— Ваня, а може ну її к хуям ту десiртацiю, давай к блядям поїдемо на дiскотеку. Щас хорошi блядi там єсть, я хату зняв на Борщаговцi, можна хоч тиждень не вилазiти.
Iван Опанасович:
— Е, то не можна, начальник буде пиздiть.
Чорт:
— А ми йому хуйню пiдсипемо в бутерброди. У нього жiнка ревнива, подумають на неї.
Iван Опанасович:
— Та воно можна, але ж у тiх блядєй, я думаю, i трiпєр є.
Сатана:
— Ну, то давай поїдемо, Ваня, в кафе «Ластiвка», приєбимося до армян i пiзди дамо.
Iван:
— Та воно можна, але ж там мiлицiя є, я думаю.
Сатана:
— А ми i мiлицiї пiзди дамо! А потiм похуярим у Дубки i там все на хуй рознесем!
Iван Опанасович:
— Е, Дубки то далеко йти надо.
Сатана:
— А ми на таксi!
Iван:
— Нi, то дурне дiло. Я ото краще сала поїм.
Iван Опанасович жере сало i запива портвейном.
Сатана (з сльозьми в голосi):
— Ваня, ти хочь плану покури. (З надiєю лiзе до кишенi) Ось тут у мене гарний, диви як пахне, о...
Сатана з насолодою нюха план i крутить хвостом:
— Давай накуремось i пiдемо якусь хуйню зробимо.
Iван:
— Та я їбав його курить! Вiд нього хуй не стоїть.
Сатана (плаче):
— А навiщо тобi щоб стояв?
Iван Опанасович:
— Гм... Як це навiщо? Заїбав!
Гриць Якович:
— Блядь, де ж ця Хуна подiлася? Казала вчора, шо буде зi мною жить, а сама втекла.
Iван:
— Та бiс їх зрозумiє, тих хун. Он краще вино стоїть — пий.
Всi випивають.
Сатана:
— Ваня, а може вона щас прийде, то ми швецiю зробимо.
Iван:
— Яку це швецiю?
Сатана (спокусливо):
— Це коли один вафлями годує, а другий в жопу їбе! Iнтiрєсно!!!
Iван Опанасович:
— А ти шо робить будешь?
Чорт:
— А я так, подивлюсь.
Iван:
— Нi, то не можна. Вона комусь розскаже, нам тодi всiм пiздець буде. Скажуть: Iван Опанасович Харченко замiсть дiсертацiї про Шевченка писать зробив в общежитiї гнєздо розврата.
Сатана:
— Нє скаже — ми її вафлями нагодуєм, потiм голову вiдрижем i закiнемо до студентiв, там всi подумають, шо то негри.
Iван:
— У, я на тих негрiв дивитися не можу, чорнi, а наглi. Їде в автобусi i чита якусь книжку не по-нашому, хуй проссишь. Тiльки оченятами — зирк, зирк. А дєвок наших їбуть. Та дури, поїбуть вони їх, i їдуть в Африку разом, чи якусь Гвiану йобану, а негру шо — поїбав, надоїло, потiм з'їв i всi дiла. Вони своїх не так люблять їсти, як наших. Наша баба потiє менше.
Гриць:
— I все одно — пизда ставридою бздить.
Всi троє замисливо мовчать, переварюючи iнформацiю Гриця Яковича.
Сатана:
— Ваня, а пом'ятаєшь, як ти старий був, ти мене просив, молодость хотiв, аж душу заклав?
Iван:
— Ну як? Нi.
Сатана:
— А казав: Чортику, любий, зроби молодшим, дай трохи грошей, та кабанчика, та то да сьо... Я тобi вiк служить буду i всi геть чисто позакладаю. А сам противний, слюна тече з рота, зубiв немає, а у вухах вати пiвкiла стирчить.
Iван Опанасович:
— От нiхуя такого не помню! Не було цiєї хуйнi.
Сатана:
— Ну як же, Ваня, не було, когда iменно шо було! Казав: «Я як молодий буду, то не буду всякої хуйнi робить — у полiцаї вступать, сало їсти i таке iньше, а буду iзучать три стадiї духа, шоб потом кричать: Остановись мгновєньє, ти прекрасно». Не ти скажешь, а? Хто казав — буду Нiцше читати, а потiм превозмогать в собi поца, їбать по ночах дику вовчицю, i в Гонконгцi дурний план курить, шо не ти? Хто казав покину це сало хуйове, а буде ананаси з бургунським пиздячить з манєкеньщицами в Парижi, не ти?
Iван:
— А шоб ти з'їв, та й не пиздiв.
Гриць (шуткує):
— Я тарiлку супу, а ти кiнську залупу, га-га-га (регоче).
Сатана:
— I я тоже дурень, сиджу тут з вами, пиздюками, сало їм!
Чорт наливає шмурдяку i вiдризає сало. Передразнює когось:
— Остановись мгновєньє, ти прекрасно.
Потiм випиває шмурдяк, закусує салом i кривиться.
Гриць Якович (спiвчутливо пиздить Чорта по спинi):
— Шо, не пошло?
Чорт:
— Да пiшов ти на хуй, не пошло.
Гриць (шуткує):
— А я i так на ньому сиджу, тiльки ноги звiсають.
Чорт розлючено плює на пiдлогу.
Чорт:
— От тiльки i навчився, шо срати, як бегемот. Он навiть й хуни тiкають.
Iван:
— Я їм не винуватий, шо вони дурнi.
Чорт:
— Ну, а якщо всi повтiкають?
Iван:
— Нехай тiкають, вони менi не нужнi.
Чорт:
— Ну i сиди тут зi своїм салом. Кабан йобаний.
Iван Опанасович:
— От ти в нас дуже iнтiлiгентний. Шо не слово, то матюки.
Чорт iде до дверей. Раптом дверi вiдчиняються i в них входить Хуна.
Хуна:
— Ви тут сидiтє, а на дворi такая погодка стоїть. Я от нарошно вийшла, трохи погуляла. Так шо ето вєсна со мною дєлаєт? А ви чо тут сидите?
Гриць Якович (шуткує):
— Тебе чекаєм. Швецiю робить.
Хуна:
— А што ето такоє?
Починає тихо грати Абба. Всi, в тому числi i Чорт, мовчать.
Хуна (наївно):
— Нє, ну чесно, рєбята...
Iван Опанасович (спльовує):
— Це коли один вафлями годує, а другий в жопу їбе. Iнтiрєсно! На, сало їж.
Хуна, Iван Опанасович, Гриць Якович жруть сало. Чорт загляда в сартир, спускає воду i зникає. Спущене гiвно, веселi звуки Абби i сiмфонiю.
ЗАВIСА.
Поделитесь вашим мнением о статье